Інтерв’ю з журналістом Йохана Харі, автором найвідомішої та найбільш суперечливої книги останніх років про боротьбу з наркоманією.
Ви стверджуєте, що між наркотичним та іншими залежностями є зв’язок з травматичним досвідом. У багатьох випадках люди намагаються заглушити біль з наркотиками, оскільки вони живуть у нестерпних умовах. Розкажіть нам більше про це.
Ця ідея вразила мене свого часу. Поки я не почав вивчати цю тему, я нічого про неї не знав. І тема для мене дуже особиста. Один з моїх родичів страждав від дуже важкої наркоманії. Якщо чотири роки тому ви запитали мене, чому залежність від героїну, я б дивився на вас як на дурня і сказав, що це виникає з героїну. Нам сказали цю версію залежності протягом 100 років, і вона була настільки вкорінена в нашій свідомості, що навіть здається дурним обговорювати це. Ми представляємо це так: якщо ви, я та 20 випадкових перехожих -використовувати героїн протягом 20 днів, врешті -решт ми ввійдемо в хімічний гачок. Тут ми віримо в таку теорію. Вперше я почав сумніватися в цій версії після розмови з одним лікарем. Зрештою, якщо людина їздить на машині, і він буде доставлений до лікарні з переломами, йому будуть надані великі дози діаморфіну. А діаморфін-це той самий героїн і набагато чистіший (100%), ніж той, який продається на вулицях (5-10%). У будь -якій лікарні в будь -якій розвиненій країні вона буде давно надається. І що після цього виявляється, що людина стала наркоманом?
Ну, до речі, коли моя мама в похилого віку вже перебувала в лікарні, лікарі так боялися можливої залежності, що іноді вони відмовлялися вдавати їй такі препарати навіть із сильним болем.
Це жахливо. Це повне непорозуміння природи залежності. Було проведено великі масштабні дослідження, які показали, що медичне використання знеболюючих майже ніколи не викликає залежності. Я дізнався причину цього з спілкування з дивовижною людиною, його звуть Брюс Олександр. Він професор, працює у Ванкувері. Брюс пояснив мені, що стара теорія залежності заснована на серії експериментів, проведених у першій половині 20 століття. Експерименти прості. Щура поклали в клітку і дали їй два судна з водою – в одній була чиста вода, у другому героїні чи кокаїні додавали до води. Щури розвинулися дуже швидко, і майже всі врешті -решт привели до смерті.
У 1970 -х роках Брюс подумав: «Зачекайте. Ми саджаємо щура в порожню клітку. Там немає нічого робити, крім вживання наркотиків. Що робити, якщо ви спробуєте інакше?"І він створив" парк щурів ", це було як раю для щурів, було багато сиру, повного друзів та сексу, кольорових кульок, тунелів та всього, що подобається щурам. А там також було два судна. І звичайно, щури намагаються пити з обох. Але що цікаво. У парку щурів вони не люблять наркотичну воду. Вони майже не п’ють її. Ніхто ніколи не отримував передозування. Жоден щур не почав постійно пити з цього судна, щоб він нагадував залежність. Але ви можете навести багато подібних прикладів з людьми.
Брюс каже, що теорії залежності і "права", і "ліва" є помилковими. Бо "право" це моральна проблема: людина дозволяє собі зануритися в гедонізм. Для "ліворуч" це фізіологічна проблема: препарат підкоряє мозок, і людина нічого не може зробити. І Брюс стверджує, що справа не в наших моральних якостях, а не в нашому мозку, а в нашій «клітині». Залежність – це адаптація до навколишнього середовища. Кожен, хто живе дерьмовим, відчуженим життям, без будь -якого сенсу, без будь -якого зв’язку з іншими, швидше стане наркоманом, ніж щаслива людина з багатьма соціальними зв’язками. Ось ми, наприклад, тому, що ми могли б пити горілку зараз? Ми не п’ємо. Чому? У нас є улюблена річ. У нашому житті є сенс.
Так, ми робимо інший вибір.
У нас є мета в житті, і ми сиалис софт не хочемо падати з цього життя.
У нас немає такої відчайдушної потреби смикати нашу психіку.
То. X.: Точно, точно. Тож збігся, що одночасно з парком щурів був ще один масштабний «експеримент» – з людьми. Я говорю про В’єтнамську війну. У В’єтнамі 20% американських солдатів регулярно вживали героїн. Якщо подивитися на новини та газети того часу, з цього приводу була справжня паніка. Люди подумали – вірити в стару теорію залежності – «Боже мій, коли війна закінчиться, у нас на вулицях сотні тисяч наркоманів». І що сталося? Вони повернулися додому, і переважна більшість просто кинула споживання. Частина потрапила в реабілітаційні центри, у них не було розбитої, вони просто пішли, тому що вони повернулися з пекельних джунглів, де їх можна було вбити в будь -який час, до свого тихого міста в Канзасі, де є сім’я, друзі та робота. Вони, здавалося, пересаджували від першої клітки до другої.
«Ми створили суспільство, в якому багато хто просто нестерпно жити. Якщо ми хочемо повернути їх до реальності, нам доведеться значно вдосконалити цю реальність "
Війна з наркотиками заснована на думці, що залежність викликана хімічними речовинами, і ми повинні фізично знищити ці речовини по всьому світу. Якщо насправді більшість людей, які пробують ці речовини. Насправді я бачу більше глобальних висновків. З історії ми знаємо, що існували певні періоди епідемій залежності. Американські індіанці пережили геноцид, і ті, хто пережив майже повністю, стали алкоголіками або наркоманами. В Англії в 18 столітті жителі села загнали зі своїх земель, вони переїхали до нетрях міського кошмару. Почався наземний алкоголізм, який називається "Гіноване божевілля". Вважалося, що Джин підлегла людину і позбавляє його своєї волі. Чому Крак став таким популярним у 1980 -х? Через знищення американської промисловості, закриття фабрик, зникнення профспілок.
Ми бачимо, що ці епідемії зазвичай виникають у важкі часи. Крім того, ми створили суспільство, в якому багато наших співгромадян, у тому числі декількох близьких мені людей, просто нестерпно жити. Якщо ми хочемо повернути їх до реальності, нам доведеться значно вдосконалити цю реальність, думаючи про те, чому існує так багато тих, хто не хоче жити в нашому суспільстві супер -індивідуалізму та суперкапіталізму.
Психологія та лікування залежної поведінки
Доктор медицини, американський психоаналітик Скотт Даулінг зібрався в цій книзі Статті колег, які працюють з залежними пацієнтами: наркоманами, гравцями, алкоголіками.
Але є країни та регіони, де ця реальність робить трохи більш придатною для життя, зокрема, вдосконалення законів про наркотики? І це працює?
То. X.: Тривалий час я витягував поїздки до тих країн, де ці методи перевіряються, бо якби я побачив, що вони не працюють, книга, яку я написав, виявилася б найбільш депресивною книгою у світі. Але те, що я бачив, просто мене шокувало.
У 2000 році Португалія була серйозною проблемою з наркотиками, однією з найгірших у Європі – гірша, ніж тут, ми маємо. Один відсоток населення залежав від героїну. Вони спробували американський підхід, поліцейські заходи, посилюючи покарання. І щороку проблема лише загострювалася. Одного разу прем’єр -міністр разом з лідером опозиції вирішив зібрати робочу групу вчених та лікарів для розробки нової політики, і вони пообіцяли врахувати будь -які рекомендації фахівців заздалегідь. Криза була настільки складною, що політичні міркування зів’яли на другий план. Експерти винесли вирок: декриміналізація всіх речовин – від марихуани до Крак. І другий – надзвичайно важливий – рекомендація: всі гроші, які витрачаються на арешт наркоманів, судовий процес та їх утримання у в’язниці, перенаправлення до найкращих програм для лікування залежності. Але головне в тому, що вони засвоїли уроки з експериментів у парку щурів. Вони відновлюють зв’язки цих людей із суспільством. Найголовніше – це субсидовані роботи. Тут чоловік був автомобільним механіком, став наркоманом, життя пішло вниз. Коли він буде готовий повернутися до суспільства, держава може сплатити половину своєї зарплати, якщо роботодавець погодиться найняти її на рік. Мета програми – дати кожному наркоманому в Португалії мету та сенс у житті, для яких ви повинні встати з ліжка щоранку.
Програма майже 15 років. За цей час кількість споживачів лікарських засобів зменшилася на 50%. Усі дослідження показують, що кількість наркоманів, кількість передозування та випадки ВІЛ -інфекції дуже зменшена.
Одна з найбільш надихаючих історій, яку я включив у книгу, сталася в Канаді. Це історія людини на ім’я Буд Осборн, бездомний наркоман в одній із областей Ванкувера. Він побачив, як його друзі помирають один за одним. Їх вводили за контейнерами для сміття, щоб поліція не бачила. Але якщо їх ніхто не бачить, ніхто не може допомогти у випадку передозування. І погано вирішив, що він повинен змінити цю ситуацію. Але що може зробити бездомний наркоман? Він зібрав тих самих наркоманів і запросив їх на патрулювання навколишніх алей і, якщо хтось має передозування, зателефонуйте до швидкої допомоги. Через кілька місяців кількість випадків передозування різко впала, що саме по собі добре. Але найголовніше, що ці люди передумали про себе. Вони почали думати: можливо, ми не ті скраби, які ми вважаємо нас? Ми можемо врятувати життя.
Погано дізнався, що юридичні кімнати для ін’єкцій були відкриті у Франкфурті, куди ви можете прийти і колючи – це різко зменшило кількість випадків передозування. І я вирішив, що їм також потрібні такі кімнати. Потім вони почали невтомно переслідувати мера Ванкувера, Філіп Оуен (Філіп Оуен). OEN -це правильний політик, бізнесмен, який вважав, що всі наркомани повинні бути заарештовані та затримані на найближчій військовій базі. І тому вони переслідували його протягом двох років: вони носили з собою труну, на якій було написано щось на кшталт «Філіп Оуен, скільки ще людей помре, перш ніж ми відкрито відкрилися юридичними кімнатами для ін’єкцій?»Зрештою, Оуен подумав: хто взагалі, чорт, ці люди? Він пішов у цю дисфункціональну область і зустрівся з ними. А потім він дозволив відкрити першу юридичну ін’єкцію для ін’єкції в Північній Америці. Минуло 10 років, і результати шокують уяву. Кількість випадків передозування зменшилася на 80%. Перший на континенті також був відкритий програмою героїнової терапії під назвою Наомі. Середня тривалість життя в цій галузі зросла на 10 років. Такі зміни порівнянні з ефектом кінця війни.
“Ці люди змінили свою думку щодо себе. Вони почали думати: можливо, ми не ті скраби, які ми вважаємо нас? Ми можемо врятувати життя "
Поганий помер минулого року, йому було лише трохи більше 60, але він мав шанс жити бездомним наркоманом посеред війни з наркотиками, і це не могло вплинути на його здоров’я. Після його смерті вулиця в цьому районі була заблокована та відкрита меморіалом, а натовп людей була присутня, багато з яких знали, що вони живі лише завдяки йому. Нам іноді здається, що ми безсилі робити щось із такими глобальними проблемами. Варто пам’ятати, що насправді ми можемо зробити набагато більше, ніж нам здається. Поганий був наркоманом для бездомних. Важко уявити людину під ним на соціальній драбині. Але він вчинив революцію, яка врятувала тисячі життів. Завдяки йому Верховний суд Канади постановив, що наркомани мають невід’ємне право на життя, і це означає, що повинні бути місця для безпечних ін’єкцій, правильно, правильно? Тож вони більше ніколи не зможуть їх закрити.
На захист "війни з наркотиками" ми можемо сказати лише одне: ми перевірили цей метод належним чином. Ми пробуємо це вже 100 років. Альтернативні методи випробовуються по всьому світу, і вони справді працюють.
Зустріч Йогани Харі з провідним Джеєм відбулася 6 березня 2015 року в програмі реальність. Дивіться сайт веб -сайту News Internet Channel The Real News Network повністю.
Йоганн Харі, британський письменник і журналіст, оглядач лондонської газети The Independent, його статті, опубліковані в The New York Times, The Guardian, The Nation та багатьох інших виданнях. Автор книги «Погоня за криком: Хіміки наркотиків» («переслідування крику: перші дні війни з наркотиками», Bloomsbury, 2015), на яких він працював три роки. Сайт книги переслідує.Com.
